За даними Центру досліджень соціальних комунікацій НБУ рівень комп’ютерного піратства в Україні становить 86%, в той час як середній рівень у світі — всього 42%.

А у дослідженні Суспільного про розвиток піратства в Україні зазначається, що сумарна аудиторія двох найбільших сайтів, де можна безкоштовно завантажити mp3-файл з майже будь-якою піснею світу, становить близько 21 мільйона користувачів з України. І це тільки за січень 2020-го року.

Вражаючі цифри, правда? 

Редакція Readmodo в свою чергу вирішила дослідити причини та наслідки книжкового піратства в Україні і розібратися, яких заходів варто вжити, щоб його побороти.

Чому я маю платити за повітря?

Одна з основних причин завантаження піратського контенту — нерозуміння цінності інтелектуальної власності. Люди звикли платити або за щось фізично втілене, або за конкретні послуги. Тому їм важко зрозуміти, навіщо платити за електронну книгу, якщо видавець не витрачав гроші на папір і друк.

«Хай автор радіє, що його книги читають, а те, що йому нічого їсти, то вже діло десяте, головне ж — визнання», — мабуть, саме так думають люди, які безкоштовно завантажують книги з піратських сайтів і вважають себе мало не рятівниками книжкової індустрії. Хоча крадіжки паперових книжок з магазинів такими фразами ніхто не виправдовує. 

Щоб змінити це уявлення в головах українців, видавцям та книжковим інституціям варто проводити певну просвітницьку діяльність і частіше говорити про механізм ціноутворення на електронні книжки.

Так, вони не мають фізичного втілення, тому електронні книжки в рази дешевші за паперові, але в їхню вартість так само закладена оплата праці автора, перекладача, редактора та інших працівників видавництва.

Як слушно зазначає авторка книжкового телеграм-каналу «Непозбувний книгочитун» Тетяна Гонченко:

99% читачів не в курсі, що на розповсюдження електронної версії книжки видавництво купує окремі права. Тобто для видавництва це не просто “залити зверстаний текст в мережу”. Це — заплатити додаткові кошти. Отже нам потрібні лідери думок з книжкової сфери. Багато лідерів думок. Коли читаєш про те, як твій френд три місяці ночами редагує книжку, вже якось рука не підніметься піти скачати її безкоштовно. 

Не я перший вкрав, або, якщо дуже треба, то можна (або як виправдати піратство)

Наступний щабель розвитку свідомості тих, хто піратить книги, такий: людина розуміє, що це крадіжка, але знаходить собі виправдання. Книга ж уже є у вільному доступі, всі завантажують, чому мені не можна?

Поганий той, хто створив такий сайт і заповнив краденим контентом, а я ж просто прийшов і взяв. Якби посеред вулиці лежала купа нового одягу, а з нею поруч стояла табличка: «Можна брати безкоштовно», хіба ви не взяли б?

Такі люди, завантажуючи піратський контент, йдуть на компроміс із власною совістю. 

Але в цій ситуації не все так однозначно, адже дехто вбачає в піратстві єдиний можливий варіант хоча б щось читати, бо купувати книжки (як паперові, так і електронні) для них занадто дорого.

На жаль, економічна ситуація в нашій країні настільки нестабільна, що для когось читання справді може бути недоступним задоволенням.

Але це не має бути виправданням для піратства, адже є багато способів читати дешево і законнo.

Забираю в багатих, роздаю бідним

Найстрашніші люди в ланці українського піратства, звісно, ті, хто якимось чином отримує доступ до електронного контенту і незаконно його розповсюджує. Так звані “робінгуди”, які крадуть у “багатих” видавців і віддають “бідним” читачам.

Це можуть бути просто необачні дії того, хто купив собі електронну книгу і вирішив поділитися нею з кількома десятками друзів. Часто таке можна помітити у книгообмінах, які влаштовують на своїх сторінках книжкові блогери.

За задумом під таким постом люди мають писати, яку свою паперову книжку готові віддати комусь із учасників і натомість обрати собі щось із запропонованого. Але щоразу там з’являється бодай хтось із коментарем типу: «Маю електронний варіант книги “Витончене мистецтво забивати на все”, пишіть свою пошту, вишлю всім охочим». 

З іншого боку — люди, які створюють спеціальні майданчики для розповсюдження краденого контенту і заробляють на цьому гроші.

Пам’ятаєте скандал з піратськими телеграм-каналами, які розповсюджували електронні книги «Нашого формату»? Засновники створювали кампанію краудфандингу, де люди “скидалися” по 5-10 гривень, щоб придбати одну книгу і розшерити її на всіх.

Тоді видавництво не витримало тиску і змушене було припинити продаж електронних книжок аж до розробки власного додатку, який убезпечив «Наш формат» від потрапляння в подібні ситуації.

Чи є майбутнє в української електронної книжки?

Навчені гірким досвідом (своїм та чужим) українські видавці не поспішають випускати книги в електронному форматі, таку думку поділяє авторка книжкового телеграм-каналу «Непозбувний книгочитун» Тетяна Гонченко:

Саме через проблему піратства деякі видавництва взагалі не продають електронні версії своїх книжок. Купиш права, продаси кілька екземплярів, а потім книжка розлетиться по всій мережі, і продаватись перестане не тільки електронна версія, а й паперова. Словом, існування піратства б’є й по тих людях, які готові купувати електронний контент легально.

Проте, з кожним роком ситуація на українському ринку електронних книжок покращується, адже видавці розуміють, що за таким контентом майбутнє, тому на свій страх і ризик випускають електронки.

Колишній виконавчий директор видавництва «Наш формат» та засновник проекту «Лабораторія» Антон Мартинов вірить, що стан справ може змінити розвиток технічного забезпечення для електронного читання:

Рівень піратства сильно залежить від розвитку економіки країни. Повністю побороти піратство неможливо. Його частку можна зменшити. Для цього в Україні має з’явитися сервіс із зручним інтерфейсом та гарним каталогом книг для задоволення різних смаків читачів.

А книжкова блогерка Ірина Юрченко (@irinyurch) вважає, що боротьба з піратством повинна починатися з роботи зі свідомістю суспільства:

Непогано було б почати з просвітництва — на кшталт соціальних роликів і навіть розмов у школах. В уявленні багатьох, піратство — це мужчинчики з дисками біля метро, і вкрай рідко в’яжеться із завантаженням книжок чи фільмів з інтернету.

Найважливіше, щоб читачі зрозуміли, що видання книжок — це бізнес, і його, як будь-який інший бізнес, потрібно підтримувати гаманцем. Бо якщо книговидання та книгорозповсюдження будуть збитковими для гравців ринку, то незабаром ми взагалі не матимемо книжок українською, ні електронних, ні паперових.

Поговоримо про піратство в Україні?

  1. Які заходи, на вашу думку, допоможуть зменшити рівень книжкового піратства в Україні?
  2. Що мають робити видавці, щоб убезпечити свій електронний контент від крадіжок?
  3. Чи зможемо ми коли-небудь повністю подолати всі види піратства в Україні?