Майже 20 років роботи над романом «Моя темна Ванесса», 60 відмов, раптово проданий за шестизначну суму рукопис — дебютну книжку Кейт Елізабет Рассел охрестили «Лолітою» епохи #MeToo. «Моя темна Ванесса» стала національний бестселлером, та не обійшлося й без скандалів: авторку звинувачували у плагіаті, а питання наявності автобіографічних елементів схвилювало літературний світ. Найбільш обговорюваний роман 2020 року, виданий українською видавництвом Віват — який він?
Інверсія «Лоліти»?
Історія стосунків п’ятнадцятирічної Ванесси та Джейкоба Стрейна — її вчителя літератури, що втричі старший за дівчину. З усіх боків нездорові стосунки не дають обом спокою і через 17 років, коли Стрейна звинувачують у сексуальних домаганнях до неповнолітньої. Хвороблива прихильність до чоловіка не відпускає й вже дорослу Ванессу, під тиском обставин, флешбеками в минуле — жінка копається у спогадах, намагаючись розібратися: це було кохання чи таки насилля?
Повертаючись до початку цих стосунків, героїня згадує свій захват від талановитого вчителя, його тонкі, обережні натяки, доторки до колінок під столом, що з часом виливаються в довгий роман. І, здавалося б, дівчина сама погоджується на це, бо ж Стрейн ніби й не примушує, приховує своє кохання і не йде від чоловіка, попри усі нюанси, що так її бентежать. Але суспільно типове “сама винна” було б хибним висновком, бо ж «Моя темна Ванесса» — аж ніяк не про однозначність суджень.
І тут би говорити про збочення абсолютно безвідповідального дорослого, що спокушає ще дівчинку, яка навряд чи розуміє всю суть того, що відбувається. І як би Стрейн не “піклувався” про свою коханку — постійними питаннями дозволу, обережністю, що радше для “галочки”, факт залишається фактом: дорослий чоловік відчуває сексуальний потяг до юнки, а його дії стають травматичними для Ванесси, попри її почуття, у які героїня вірить. Чи намагається вірити.
Коханка чи жертва?
Позиція авторки здається досить очевидною, хоч вона й уникає оціночних суджень: Ванесса — жертва, але сама героїня до останнього не може пояснити ці стосунки. Копаючись в деталях, від яких часом буквально нудить, дівчина намагається самостійно розібратися у природі своїх вчинків. Небезпека для репутації, а то й свободи викладача змушує Ванессу до останнього захищати Стрейна, приховуючи правду від всіх і вся. І у той же час — раптово говорити про згвалтування, а потім виправдовувати, і знову мовчати.
Нагодована ніби романтичними і красивими літературними залицяннями, з наївною вірою у любов, взаємну та таку особливу — що є цілком типовим у підлітковому віці, Ванесса не помічає небезпеки — перше і найголовніше — для самої себе. І дорослою ж легше не стає, бо до грузу травматичних стосунків додається тиск — власних спогадів з вже інакшою інтерпретацією, інші учениці з їх сміливими публічними зізнаннями, активна журналістка, що змушує героїню до свідчень… і сам Стрейн, у якого своя правда.
Рассел підійшла до збору фактури для роману фундаментально: зустрічалася з психологами, вивчала клінічні дослідження на тему педофілії та сексуального насильства, автобіографії постраждалих дівчат. Таким чином психологічна і вкрай відверта «Моя темна Ванесса» стає яскравим прикладом не лише своєї теми — насилля, відносин, в яких межа між прихильністю та домаганнями стирається, а й можливої різноманітності поведінки жертви.
“ — Мені просто дуже потрібно, щоб це була історія кохання. Розумієш? Дуже, дуже потрібно. Це моє життя, — кажу. — Це було всім моїм життям.”
Довіритися досвідченому дорослому, що чи то дійсно казково закоханий, чи вправний маніпулятор; триматися за стосунки з кривдником, попри інстинкт самозбереження; до останнього намагатися виправдати його, чіпляючись за ілюзію кохання; неможливість розірвати роман, який очевидно є нездоровим і токсичним. Ванесса шукає пояснення усьому цьому, але спирається на нав’язане Стрейном “темне єство”, що унеможливлює ледь не найскладніше: визнати себе жертвою.
Питання “дивного кохання” піднімають і інші автори у своїх книгах. Не менш цікавими є проблеми описані у «Місті дівчат» Елізабет Ґілберт, а також романі «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Більше того, читати про ці проблеми не тільки цікаво, а й дійсно корисно, як зазначають на сайті Publish.
Питання для обговорення роману «Моя темна Ванесса»
Неоднозначна у читацькому сприйнятті, «Моя темна Ванесса» схожа на ходіння тонкою кригою, бо ж можливий осуд змішується з емпатією до когось з героїв — вони созалежні, і місцями вкрай важко й собі відповісти хто винен і що ж то, власне, було. Але залишаючись своєрідним путівником для вже скривджених, та засторогою, незважаючи на вік самої Ванесси, для будь-якої дівчини чи жінки, роман ставить читачеві складні питання.
- Де межа між нормальними стосунками та нездоровим потягом?
- Чи можна розпізнати, де захоплення, а де збочення?
- Коли коханка стає жертвою?
- Чи маємо ми моральне право засуджувати тих, хто був на тій, “темній” стороні, не залишаючи їм навіть шансу бути почутими?
