«Місто дівчат» — новий роман Елізабет Ґілберт, у якому авторка не просто розповідає цікаву, феєричну історію юної Вівіан, а занурюється у глибокий аналіз понять жіночого стаття та жіночої свободи.
Поняття “хорошої, примірної дівчини” та “сексуальної свободи” дуже рідко пересікаються у західній літературній традиції. Елізабет Ґілберт колись сказала:
Навіть у художній літературі, жінкам не вдається знайти сексуального задоволення, не потрапивши потім під поїзд
Отак, мимохідь згадуючи Анну Кареніну, ми підходимо до обговорення книги-вечірки, книги-феєрверку — «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт. Чому автор вирішила писати цю книгу, про що ця історія, а також список питань для обговорення книги — про це все читайте у нашій рецензії.
Новий напрям творчості Елізабет Ґілберт
В першу чергу, Елізабет Ґілберт відома авторством книги «Їсти, молитися, кохати». Хоч сама книга в українському перекладі вийшла відносно недавно (у 2015 році), та всі мабуть бачили або ж чули про відомий фільм, де головну роль грає Джулія Робертс.
Починаючи з 2013 року, Елізабет Ґілберт почне писати нові романи, в яких досліджує жіночу сексуальність та пошук себе.
Так, у 2013 році виходить роман «Природа всіх речей» («The Signature of All Things»), в якому авторка описує історію дуже розумної дівчини з 19-го століття — Алмі Віттекер. Алмі досліджує власну сексуальність (настільки наскільки це було можливо у 19-му столітті), а також намагається утвердитися як жінка у маскулінному суспільстві.
І ось, у 2019 році, виходить новий роман «Місто Дівчат» («City of Girls»), в якому ми читаємо історію Вівіан — далеко не інтелектуалки (вона сама нам в цьому зізнається), яка живе у Нью-Йорку 30-40-х років, і яка теж досліджує власну сексуальність (і ще й як досліджує!), а також намагається зрозуміти свою роль у світі, коли ти, як жінка, не реалізувала жоден з очікуваних від тебе потенціалів (не вийшла заміж та ще й не народила дітей).
Ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною
На думку Елізабет Ґілберт, у літературі, в основному, переважає одна схема розвитку життя жінки, яка відверта та смілива у своїх сексуальних бажаннях та діях. Згідно цієї схеми, таку жінку чекає смерть, нещасне життя, злидні або дещо гірше.
Своєю книгою авторка хоче показати, що жінка може бути щасливою, навіть якщо вона не соромиться своїх сексуальних бажань. Більше того, жінка може бути щасливою і реалізованою, навіть якщо вона ніколи не виходила заміж, не народжувала дітей або не мала хороших стосунків з родичами.
Хоч ми вже і далеко пішли у розумінні жіночої свободи вибору, та все ж літературі бракувало романів, які показують таку ситуацію у позитивному ключі. І Елізабет Ґілберт вирішує заповнити цей пробіл з допомогою книжки «Місто дівчат».
Авторка бере на себе завдання переосмислити стандартні поняття. І це не тільки щось на кшталт “ти маєш вийти заміж, щоб бути щасливою”. Наприклад, вона вважає, що ми повинні розуміти різницю між поняттями “згода на секс” та “сексуальне бажання”. “Згода на секс” робить жінку пасивним учасником стосунків, в той час як “сексуальне бажання” змінює парадигму і ставить жінку на один рівень з іншими учасниками стосунків (згідно слів Елізабет Ґілберт у одному з її інтерв’ю).
«Місто дівчат» — книга-вечірка
Книга «Місто дівчат» читається так легко, ніби це не роман на 500 сторінок — а келих сухого рожевого у п’ятницю ввечері.
Образ Нью-Йорку 30-40-х років приносить окреме естетичне задоволення. Події відбувається у театральних колах і на кожній сторінці ми зустрічаємо артисток бурлеску, багато мартіні, шику і богемного життя. Читаючи цю книгу можна захмеліти.
Героїня дорослішає та змінюється, а з нею інакшою стає і атмосфера книги. Бурлеск та мартіні закінчуються десь на половині книзі і починається новий етап життя Вівіан. Етап пошуку, становлення, кохання. І він є не менш цікавим.
Питання для обговорення
Якщо ви прочитали цю книгу і вам хочеться її з кимось обговорити, ось список питань для обговорення:
- Майже століття пройшло з подій у книзі і до нашого часу. Чи засуджували б зараз поведінку Вівіан?
- Протягом всієї історії, Вівіан має різних подруг — спочатку Селію, потім Марджорі, в кінці кінців вона пропонує свою дружбу Анжелі. Яку роль авторка надає дружбі жінок? І як розвивається поняття “дружби” для Вівіан?
- Яку роль зіграла Една у житті Вівіан? Як би могло розвинутися життя Вівіан, якби не інцидент, який назавжди поклав кінець їхнім стосункам і взагалі роботі у театрі?
- Вівіан усе життя думає про ті образливі слова, які колись їй сказав друг її брата — Френк. Певною мірою, вони засіли в її голові і викликали у неї почуття провини. Пізніше у книзі, ми дізнаємося чому Френк це сказав. Він всього лиш хотів здаватися крутим перед братом Вівіан, а сам потім все життя шкодував про сказане. Про що нам може говорити?
- Коли ви почали читати «Місто дівчат» Ґілберт, чи були у вас очікування, як вона може закінчитися? Чи співпали вони з авторським закінченням книги?
Творчість Елізабет Ґілберт — це яскраве відкриття. У її романів захоплюючий сюжет, який читається напрочуд легко та швидко. Та незважаючи на це, ці книги не можна віднести до типових “жіночих романів”. Погоджуєтесь? Будемо раді почути вашу думку та відгуки у коментарях.
Шукаєте інші книги для читання? Загляньте у рубрику «Що почитати?» та обирайте свою наступну книгу.
8 коментарів
У жодному разі не засуджувала б поведінку Вівіан. Мені взагалі здається, що цю книгу варто читати українській молоді не лише через усі ті чудові моменти, перераховані у статті, а й задля того, аби навчитися розмежовувати сексуальне життя людини та її нутро, характер. Адже те, що відбувається у чиємусь ліжку, не повинно нас хвилювати. Насамперед потрібно цінувати особисті якості.
Дійсно, ця книга могла б допомогти розібратися з розмежуванням сексуального життя та характеру людини. Ви запропонували чудову ідею!
Дякуємо за Ваш коментар!
Мені дуже запам’яталася книга саме тим, що в ній не було стандартного “хепі-енду”, але одночасно з тим, кінець в книзі доволі позитивний. Ідея авторки про те, що жінки можуть відкрито насолоджуватися статевим життям та не бути за це певним чином покараними (як згадана на початку статті Анна Кареніна) справді рідкість в літературі, і я вважаю, що саме ця книга є прикладом того, як література може змінюватися одночасно з цінностями суспільства. Жінки, що мають декілька статевих партнерів/виховують дітей без партнерів/мають одностатеві стосунки, і не вписуються в рамки “хороших дівчат”, справді мають бути частіше репрезентовані в літературі.
Дякуємо за коментар!
Так, погоджуємось з вами. Елізабет Ґілберт зробила значний внесок у літературу і довела, що книга, де у жінки все може бути добре навіть без стандартного набору “жіночих успіхів і щастя”, може бути популярною і цікавою.
Це справді далеко не “типовий жіночий роман”)) і це робить його цікавим та самобутнім. Героїня дорослішає на наших очах, чииаючи мимоволі задумуєшся “а як би я тут вчинила? а як би я реагувала? “. Мені здається саме те що Френк був її коханням в такому ключі і є родзинкою книги, це викликає емоцію та роздуми, а якщо книга на це здатна, то це однозначно хороша книга.
Так, стосунки з Френком ні на що не схожі і цим і захоплюють читача. Наші очікування не виправдовуються. Принаймні, ми очікували, що в кінці все рівно буде щасливий кінець у звичному сенсі слова, а тут це не так і це робить книгу цікавішою.
Чи засуджували б поведінку Вівіан зараз і її рідному місті на іншому континенті? Та сумніваюся. В Україні? Легко )) Тому тут питання відносності до культури, традицій, настроїв у суспільстві. Мені дуже сподобався момент в романі, де Вівіан описує своє ставлення до сексуальної революції в 60-х, 70-х роках – все це вже було )) секс був у житті людей, якщо вони його собі дозволяли, так само як одностатеві стосунки, шлюби без зобов’язань… все це вона вже пережила і перебачила, а це означає, що в світі правильних людей існує і «темна» сторона, яка аж ніяк не посвітлішає, якщо про неї просто мовчати і яка аж ніяк не несе в собі загрози, а є частиною цього світу, частиною кожної людини, чоловіка чи жінки, і її потрібно прийняти, інакше можна задихнутися під своїми білими простирадлами цнотливості і героїзму.
Якщо чесно, читаючи «Місто дівчат», я таки очікувала справжнього кохання в житті Вівіан, якось принца, героя, який нарешті буде її заслуженим бонусом за пережите )) ну але це було до певного моменту, навіть не знаю до якого конкретно, а далі я таки зрозуміла, що історія не про це. Кохання таки було, але мабуть не таке, якого очікувало ще багато читачів. У відгуках читала багато розчарувань через відсутність яскравого фіналу, якогось несподіваного повороту. Про смаки не сперечаються, але до «Міста дівчат» потрібно дорости, дожити власним досвідом, або бути готовим сприйняти світ без героїв і правильних людей, а це не легко, якщо власне життя прикрите білим простирадлом не лише від людей, а й від себе )
Ваші слова “інакше можна задихнутися під своїми білими простирадлами цнотливості і героїзму” можна цитувати! Дуже влучно сказано!
Погоджуємось, що книга наводить нас на думку, що в кінці все ще має бути принц і щасливе кохання, але потім розумієш, що це історія взагалі не про те. І що сім’я це не обов’язково мама і тато. А кохання і щасливе життя – це не обов’язково шлюб та діти.
Дякуємо, що поділились думкою та долучились до обговорення!